Проєкт «Кокто», так само як «Андеґраунд 2000», фіксує рубіжну свідомість межі тисячоліть, очікування чергового апокаліпсису. Кінець світу — один з найпоширеніших міфів людства, він є у всіх культурах і релігіях — світ періодично вмирає і відроджується. Для християнства ж цей міф є особливо важливим, оскільки після апокаліпсису і Страшного суду кожен отримає «по вірі своїй», це випробування на справжність, істинність віри – «зерна будуть відокремлені від плевел». Мистецтво – це також своєрідна віра, яку не можна зраджувати і яка вимагає служіння…

Найпоширеніший сценарій сучасного апокаліпсису — атомний. Савадов використав його символ — ядерний гриб, але у пародійному ключі. Маленький, «одомашнений» гриб, на тлі якого розгортаються сцени «постапокаліптичного існування» виглядає зовсім не загрозливо. Хоча, з боку художника, це дійсно нагадування про реальну загрозу людству, якою воно легковажить – в наш час як ніколи людство схильне до самознищення.

І так само, як людина не вірить у власну смерть, людство не вірить в апокаліпсис, який поступово влаштовує собі власними руками. І ніби щоб підкреслити цю легковажність, Савадов, який зазвичай працює у режимі «реального горору», цього разу влаштовує видовище не стільки загрозливе, скільки дивне, сюрреалістичне. Звідси й назва проєкту — за ім'ям Жана Кокто, поета, режисера, сценариста, що стояв у самих витоків сюрреалізму, створивши в 1917-му разом з Еріком Саті і Пабло Пікассо скандальну постановку балету «Парад». Він помер у 1963-му, але лишив пророче «Послання Жана Кокто, адресоване у 2000 рік». Там багато геніально-парадоксальних афоризмів на кшталт: «Я не вірю у смерть. Смерті не існує, смерть — це одна з форм життя». Або ж: «Те, що ми називаємо прогресом, насправді є еволюцією помилки…», «Наше покоління тільки вчиться не бути роботами, дуже сподіваюсь, що ваше покоління не стало роботами, навпаки, стало дуже людяним», — і ці невиправдані сподівання Жана Кокто дійсно вимагають замислитись над сенсом того хибного прогресу, яким так фатально захопилося людство.